Звільнення за власним бажанням чи за угодою сторін: у чому різниця

Припинення трудового договору за ініціативою працівника регулюється статтею 38 Кодексу законів про працю України, тоді як звільнення за угодою сторін передбачене пунктом 1 статті 36 КЗпП. Головна відмінність полягає у правовій природі рішення: у першому випадку йдеться про одноосібний намір співробітника, у другому — про спільну домовленість обох сторін трудового договору.

Ключова різниця стосується часових меж розірвання контракту. За загальним правилом, звільнення за власним бажанням зобов’язує працівника попередити працедавця за два тижні, якщо відсутні законодавчо визначені поважні причини для термінового розрахунку. Натомість за угодою сторін трудові відносини можуть бути припинені у будь-який визначений день, включно з днем подання відповідної заяви.

Істотно відрізняється і процедура анулювання рішення. Співробітник, який подав заяву про відхід за власним бажанням, має право відкликати її протягом двотижневого терміну за умови, що на його місце письмово не запросили іншого працівника. Звільнення ж за пунктом 1 статті 36 КЗпП скасувати в односторонньому порядку не можна: для цього потрібна взаємна згода обох учасників трудового процесу.

Фінансові зобов'язання бізнесу в день звільнення є ідентичними для обох підстав: роботодавець зобов'язаний виплатити заробітну плату та грошову компенсацію за всі дні невикористаних відпусток. Водночас формулювання наказу впливає на взаємодію з Державною службою зайнятості. Звільнення за угодою сторін дає змогу отримувати допомогу з безробіття раніше, ніж у випадку звільнення за власним бажанням без поважних причин.

Що це означає: припинення співпраці за згодою сторін забезпечує сторонам гнучкість у визначенні дати розрахунку та надає працівникові переваги при реєстрації безробіття, проте позбавляє його права самостійно передумати й зберегти робоче місце після підписання заяви.