У практиці 2024–2026 років предмет дослідження змістився. Касаційний суд окремо оцінює: (1) яку норму пункту 80.2 статті 80 ПК України застосовано в наказі та чи дотримано вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України до його змісту; (2) чи підтверджується матеріалами справи наявність самої підстави щодо конкретного платника.

Висновки

Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України закріплює одну підставу. За висновком судової палати Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року посилання в наказі на цей підпункт зазвичай є мінімально достатнім для додержання абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України.

Підпункт 80.2.5 містить дві самостійні підстави. Судова палата 28 травня 2024 року вимагає, щоб з наказу було зрозуміло, яку з них застосовано. Наказ, у якому зазначено лише номер підпункту без такої ідентифікації, наступна практика визнає недостатнім.

Дотримання форми наказу не замінює доказування підстави. Анонімне звернення, інформація щодо іншої адреси або лист контролюючого органу, у якому не ідентифіковано платника, не є належною підставою в розумінні підпункту 80.2.2.

Предмет спору

Раніше спори концентрувалися на правомірності допуску (недопуску). У 2024–2026 роках касаційна практика систематично перевіряє попереднє питання: чи існувала законна підстава для призначення фактичної перевірки за конкретним підпунктом пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Методично слід розрізняти два рівні. Перший — відповідність наказу вимогам пункту 81.1 статті 81 ПК України як акта індивідуальної дії. Другий рівень стосується підтвердження фактичної підстави доказами. Змішування цих рівнів призводить або до необґрунтованого недопуску, або до процесуально вразливого позову.

Чи досить у наказі номера підпункту 80.2.2?

Судова палата Касаційного адміністративного суду 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23 виходила з простої логіки. Якщо в обраному підпункті одна підстава, додаткове «переказування» норми в наказі закон прямо не вимагає. Абзац третій пункту 81.1 статті 81 ПК України зобов’язує зазначити підставу. Не обов’язково переказувати весь зміст інформації.

У справі № 420/9909/23 платник не допустив посадових осіб до фактичної перевірки. Наказ про її призначення залишено в силі. Отже, лаконічність викладу підпункту 80.2.2 сама по собі не свідчить про протиправність наказу і не є самостійною підставою для недопуску.

Палата не визнала допустимою фіктивну підставу. Висновок стосується лише обсягу викладу в наказі: за односкладовою нормою достатньо зазначити відповідний підпункт.

Чому 80.2.5 не працює за тією самою схемою?

28 травня 2024 року та сама палата у справі № 280/1431/23 прямо розклала підпункт 80.2.5. Перша підстава — наявність або отримання інформації про можливе порушення. Друга — здійснення функцій у сфері обігу підакцизних товарів. Це не синоніми.

Звідси вимога до наказу. Поряд із посиланням на підпункт орган має ідентифікувати, яку з двох підстав обрав. Хоча б словами «отримана інформація» або реквізитами документа, який слугував приводом.

Як цей висновок застосовують. 24 вересня 2024 року у справі № 320/8742/22 Верховний Суд визнав достатнім посилання на доповідну записку. Наказ не скасували. Інший поворот відбувся 25 лютого 2025 року, справа № 160/14336/23. У наказі стояв лише номер 80.2.5 ПКУ. Конкретики не було. Наказ визнали протиправним.

Визначальним є те, чи дає текст наказу змогу встановити, яку саме з двох підстав підпункту 80.2.5 Кодексу застосовано.

Що суд перевіряє, коли підставою є скарга покупця?

Підпункт 80.2.3 ПК України вимагає письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону. 24 грудня 2025 року у справі № 580/4426/25 колегія не поставила крапку в спорі по суті. Справу повернули. Але орієнтир уже є. Суд хоче бачити саме звернення споживача. Не доповідну про те, що надходили якісь скарги.

Це важливо для точок продажу зі спільною вивіскою. Скарга на бренд і скарга на конкретного ФОП — різні речі.

Коли додержання форми наказу є недостатнім

Практика 2025–2026 років доповнює висновки палат 2024 року вимогою перевіряти зміст інформації, покладеної в основу наказу.

У постанові від 30 жовтня 2025 року у справі № 380/11701/24 контролюючий орган послався на підпункт 80.2.2. Фактичною основою було анонімне звернення, надіслане на електронну пошту органу. Верховний Суд не кваліфікував його як інформацію, отриману від державного органу або органу місцевого самоврядування. Крім того, перевірку проведено за адресою, відмінною від зазначеної в наказі та направленні. Податкове повідомлення-рішення скасовано.

11 червня 2026 року, справа № 280/11200/24. Підставою був лист ДПС про ролик на YouTube, який свідчить про порушення з боку платника податків. У листі не назвали цього платника. Суди першої та апеляційної інстанцій цього не перевірили. Касація повернула справу: недостатньо сказати «лист є».

16 лютого 2026 року, справа № 520/22782/24, той самий напрям. Суд зобов’язаний дослідити зміст фактичної підстави, а не зупинитися на цитаті підпункту.

Таким чином, наказ із посиланням лише на підпункт 80.2.2 може відповідати пункту 81.1 статті 81 ПК України. Відсутність у матеріалах справи інформації, яка підпадає під цей підпункт щодо конкретного платника, є самостійною підставою для висновку про протиправність призначення перевірки та прийнятих за її наслідками рішень.

Співвідношення вимог до наказу та до доказування підстави

Підпункт

Що має бути в наказі

Що суд перевіряє окремо

80.2.2

Номеру підпункту часто досить

Чи є інформація від держоргану саме про цього платника, не анонім

80.2.3

Посилання на норму

Чи існує письмове звернення споживача, а не «скарги по мережі»

80.2.5

Яка з двох підстав + бажано реквізити документа

Чи обрана підстава підтверджена матеріалами, а не лише номером статті



Наслідки допуску до перевірки

Після проведення перевірки окрема вимога про скасування наказу, як правило, не є ефективним способом захисту. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 (документальна позапланова невиїзна перевірка) виходила з того, що наказ як акт індивідуальної дії реалізовано проведенням перевірки; захисту підлягає рішення, прийняте за її наслідками. Щодо фактичних перевірок цей підхід відтворено, зокрема, у постановах від 29 грудня 2025 року у справі № 420/17645/24 та від 15 квітня 2025 року у справі № 520/24380/24. Провадження в частині вимог до наказу закривається.

Там само сформульовано критерій істотності. Підставою для скасування податкового повідомлення-рішення є не будь-яке порушення процедури, а лише таке, що вплинуло або могло вплинути на висновки акта перевірки. Лаконічність наказу за підпунктом 80.2.2 після проведеної перевірки цьому критерію, як правило, не відповідає. Відсутність самої законної підстави для призначення перевірки — відповідає.

Алгоритм оцінки наказу

Оцінка правомірності призначення фактичної перевірки потребує трьох питань. Який підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України застосовано. Чи ідентифіковано конкретну підставу, якщо підпункт містить їх кілька. Чи підтверджують матеріали справи наявність цієї підстави щодо конкретного платника та об’єкта.

Відсутність доказів підстави щодо платника є самостійним процесуальним аргументом і може обґрунтовувати як недопуск, так і скасування рішень за наслідками перевірки. Натомість сама по собі стислість викладу підпункту 80.2.2 за наявності інформації від державного органу щодо цього платника недопуск, як правило, не виправдовує. Наслідком недопуску може бути застосування адміністративного арешту майна. Оскарження наказу не є підставою для закриття провадження за заявою контролюючого органу в порядку статті 283 КАС України (постанова судової палати від 23 лютого 2023 року у справі № 640/17091/21, документальна позапланова виїзна перевірка; правова позиція поширюється на випадки недопуску до фактичної перевірки).

Реквізити рішень

1. Постанова Верховного Суду від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23 (фактична).

2. Постанова Верховного Суду від 28 травня 2024 року у справі № 280/1431/23 (фактична).

3. Постанова Верховного Суду від 24 вересня 2024 року у справі № 320/8742/22 (фактична).

4. Постанова Верховного Суду від 25 лютого 2025 року у справі № 160/14336/23 (фактична).

5. Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 380/11701/24 (фактична).

6. Постанова Верховного Суду від 24 грудня 2025 року у справі № 580/4426/25 (фактична).

7. Постанова Верховного Суду від 16 лютого 2026 року у справі № 520/22782/24 (фактична).

8. Постанова Верховного Суду від 11 червня 2026 року у справі № 280/11200/24 (фактична).

9. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 (документальна позапланова невиїзна; принцип оскарження наказу після проведення і фільтр матеріальності).

10. Постанова Верховного Суду від 29 грудня 2025 року у справі № 420/17645/24 (фактична).

11. Постанова Верховного Суду від 15 квітня 2025 року у справі № 520/24380/24 (фактична).

12. Постанова Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 640/17091/21 (документальна позапланова виїзна; арешт після недопуску, принцип той самий).