Витрати на гарантію за реальним правочином є обґрунтованими незалежно від її подальшої нереалізації

Велика Палата Верховного Суду 3 серпня 2026 року залишила без задоволення касаційну скаргу податкового органу у справі № 320/23602/24. Це рішення стосується спору щодо податкового повідомлення-рішення, винесеного Товариству після виїзної перевірки. Податківці оскаржували витрати компанії на гарантії, вважаючи їх безпідставними та такими, що не мають ділової мети, а також вимагали дисконтування довгострокових валютних позик із застосуванням вищих ставок, ніж були договірні.

Контролюючий орган наполягав на необхідності відображення фінансового доходу від дисконтування довгострокових валютних позик від нерезидентів, застосовуючи ставки 18% та 6% замість договірних 2% та 7%. Крім того, податківці не визнавали витрати за договорами гарантії, мотивуючи це відсутністю ділової мети та зв'язку з господарською діяльністю. Їхні аргументи ґрунтувалися на тому, що деякі кредитори не підтвердили отримання гарантій, а поставки газу здійснювалися без порушень, що, на їхню думку, свідчило про відсутність потреби в забезпеченні.

Суди попередніх інстанцій, а згодом і Верховний Суд, встановили, що укладення договорів гарантії було обґрунтованим забезпеченням зобов'язань компанії, особливо в умовах воєнного стану. Розташування родовища компанії на Харківщині поблизу кордону з Росією створювало додаткові ризики. Щодо дисконтування, суди дійшли висновку, що договірні ставки 2% та 7% відповідали ринковим умовам, які, за даними Cbonds, коливалися в діапазоні 1,375–8%. Відповідно, застосування облікової ставки НБУ до валютних позик та ігнорування ринкового контексту було визнано неправомірним.

Верховний Суд підкреслив, що при первісному визнанні фінансові зобов'язання оцінюються за справедливою вартістю, а потім — за амортизованою собівартістю із застосуванням методу ефективної ставки відсотка. Якщо договірна ставка відповідає ринковій, поточна вартість заборгованості дорівнює номінальній, а дисконт є нульовим. Щодо гарантій, витрати на них відносяться до операційних, якщо гарантія пов'язана з господарською діяльністю та забезпечує виконання зобов'язань. Факт нереалізації гарантії через відсутність порушень не свідчить про відсутність ділової мети. Контролюючий орган має довести відсутність економічного сенсу та зв'язку з господарською діяльністю, а формальні обставини, такі як відсутність згоди кредитора чи регулярність поставок, недостатні для таких висновків.

Що це означає: Рішення Верховного Суду підтверджує важливість економічної обґрунтованості та ділової мети операцій для платників податків. Воно також вказує на неприпустимість автоматичного застосування облікової ставки НБУ для дисконтування валютних зобов'язань без урахування ринкових умов та договірних ставок. Для бізнесу це є прецедентом, що захищає право враховувати витрати на забезпечення зобов'язань, навіть якщо гарантії не були активовані, за умови їхньої відповідності господарській діяльності та економічній доцільності.