Відшкодування судових витрат без ПДФО. Одна ластівка весни не робить…

Проблема оподаткування сум відшкодування судових витрат та витрат на правничу допомогу виникла через різне тлумачення податкового законодавства. Податкові органи традиційно розглядають ці виплати як оподатковуваний дохід фізичних осіб, кваліфікуючи їх як додаткове благо згідно з підпунктом 164.2.17 Податкового кодексу України (ПКУ). Таким чином, вони вимагають від юридичних осіб або ФОПів, які здійснюють відшкодування, виступати податковими агентами та утримувати податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) і військовий збір.

Проте судова практика розходиться з позицією податкової. Українські суди, включно з Верховним Судом, неодноразово вказували, що виплата суми, меншої за зазначену в судовому рішенні, є неналежним виконанням судового рішення. Суди підтримують позивачів, які прагнуть отримати повну суму відшкодування, і не приймають посилання відповідачів на вимоги податкових органів як обґрунтування зменшення виплати.

Це ставить суб'єктів господарювання у складне становище, адже невиконання вимог податкової загрожує штрафами, а утримання податків – невиконанням судового рішення. Практика показує, що багато компаній задля уникнення нових судових спорів виплачують повну суму позивачеві, а податки сплачують за власний рахунок. Нещодавно один з податкових агентів оскаржив індивідуальну податкову консультацію ДПС, яка вимагала утримання податків з відшкодування судових витрат.

Львівський окружний адміністративний суд та Восьмий апеляційний адміністративний суд визнали таку ІПК протиправною та скасували її. У своїй постанові суди зазначили, що контролюючий орган не врахував положення підпункту «а» підпункту 164.2.14 ПКУ, що звільняє від оподаткування суми відшкодування шкоди, та помилково відніс судові витрати до додаткового блага. Після цього ДПС надала нову ІПК, де погодилася з позицією судів, вказавши на можливість звільнення від ПДФО та військового збору сум відшкодування судового збору та витрат на правничу допомогу.

Однак ця «перемога» не призвела до системних змін. Пізніше ДПС надала іншу ІПК, в якій знову кваліфікувала відшкодування витрат на правничу допомогу як додаткове благо, наполягаючи на утриманні ПДФО та військового збору. Це свідчить про відсутність єдиної послідовної позиції у податковій службі та її небажання повністю відступати від попереднього трактування законодавства, обмежуючись виконанням судових рішень лише в конкретних справах.

Що це означає: Для суб'єктів господарювання ситуація залишається невизначеною. Хоча прецедент судового оскарження ІПК надає інструмент для захисту, відсутність уніфікованої позиції податкової та змін до ПКУ створює ризики та вимагає від бізнесу індивідуального підходу до кожної справи. Для системного вирішення проблеми необхідне концептуальне переосмислення поняття «дохід» у ПКУ.