Верховний Суд узагальнив практику у сфері охорони культурної спадщини

Верховний Суд систематизував підходи до вирішення спорів щодо охорони пам'яток, регулювання будівництва в історичних ареалах та взаємодії бізнесу з контролюючими органами. Огляд містить правові висновки щодо надання та збереження охоронного статусу об'єктів, меж повноважень держави й правомірності застосування фінансових санкцій.

Суд наголосив, що будь-яка заборона або зупинення будівельних робіт має базуватися виключно на документально підтвердженій загрозі пошкодження пам'ятки, а не на припущеннях регулятора. Водночас факт проведення реконструкції будівлі не є автоматичною підставою для скасування її охоронного статусу. Важливим для девелоперів є й те, що детальні плани територій у межах історичних ареалів підлягають обов'язковому погодженню з профільним органом до їх затвердження.

Окрему увагу приділено взаємовідносинам власників активів із контролюючими органами. Оскарження рішення про надання будівлі статусу пам'ятки не звільняє власника від необхідності укладати охоронний договір та не захищає від сплати штрафів, якщо на момент виявлення порушень об'єкт формально перебував під охороною.

Водночас встановлено процесуальні рамки й для самої держави: відсутність належним чином оформленого паспорта пам'ятки за певних обставин унеможливлює укладення охоронного договору. Процедура встановлення меж археологічних територій також повинна суворо відповідати законодавчому розподілу компетенцій органів влади.

Що це означає: девелоперам та інвесторам у нерухомість в історичних зонах необхідно враховувати високі регуляторні вимоги ще на етапі проектування. Судове оскарження охоронного статусу не може слугувати законним приводом для ігнорування правил або ухилення від штрафів під час реалізації будівельних проєктів.