Велика Палата уточнила критерії юрисдикції спорів щодо майна релігійних організацій

Верховний Суд продовжує формувати підходи до розмежування юрисдикції у справах, де сторонами виступають релігійні організації або йдеться про їхнє майно. Нещодавня постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 607/15144/20 від 09.09.2026 року стосувалася спору щодо користування приміщенням монастиря. Ключовим питанням було визначення, чи такі відносини підлягають розгляду національним судом, чи ж належать виключно до сфери канонічного права.

Раніше судова практика схилялася до того, що тривале проживання особи або безпосередній зв'язок приміщення з житлом могли бути підставою для розгляду таких спорів у державних судах. Однак, Велика Палата уточнила, що питання юрисдикції має бути відділене від обґрунтованості вимог по суті, що є важливим процесуальним аспектом.

Згідно з новим підходом, сам по собі релігійний характер правовідносин, спеціальне призначення майна або статус сторони як релігійної організації не виключають можливості розгляду спору державним судом. Для успішного захисту своїх вимог особа, яка звертається до суду, повинна довести наявність самостійної цивільно-правової підстави для користування майном.

Велика Палата також підкреслила неприпустимість того, щоб суди підміняли органи релігійних організацій у вирішенні питань, що стосуються канонічного статусу осіб або внутрішнього устрою релігійних спільнот. Це забезпечує повагу до автономії релігійних об'єднань у внутрішніх справах, одночасно гарантуючи доступ до правосуддя у майнових спорах.

Що це означає: Зазначена правова позиція Верховного Суду уточнює критерії для визначення юрисдикції у спорах, пов'язаних з релігійними організаціями та їхнім майном. Вона встановлює більш чіткі межі для судового втручання, вимагаючи від позивачів обґрунтування цивільно-правової природи їхніх вимог, навіть якщо спір виникає у релігійному контексті. Це посилює правову визначеність для всіх учасників таких правовідносин.