Уряд визначив механізм повернення тимчасово влаштованої дитини в сім’ю

Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 1212 від 2 жовтня 2026 року, яка визначає Порядок організації соціального захисту дітей, що перебувають на цілодобовому утриманні в закладах. Документ передбачає кроки для підготовки таких дітей до повернення в рідну родину, влаштування в інші сімейні форми виховання, умови, наближені до сімейних, або усиновлення.

Тимчасове влаштування дитини до закладу застосовується у випадках, коли її неможливо одразу передати родичам, знайомим, патронатним, прийомним сім'ям або дитячим будинкам сімейного типу. Постановою встановлено обмеження на термін перебування дитини в таких установах. Зокрема, у притулку для дітей цей термін становить до 90 діб, а у відділенні термінового влаштування — до 3 місяців з можливістю продовження до 9 місяців. У центрах соціально-психологічної реабілітації діти можуть перебувати до 9 місяців. Служба у справах дітей зобов'язана переглядати доцільність подальшого перебування дитини в закладі не пізніше ніж через три місяці після її влаштування.

Новий порядок передбачає, що у разі можливості повернення дитини до біологічної сім'ї, фахівці повинні працювати над усуненням причин, що спричинили її тимчасове влаштування. Це наголошує на пріоритеті збереження сімейних зв'язків та відновлення функціонування родини.

Якщо повернення до сім'ї є неможливим або не відповідає найкращим інтересам дитини, визначаються альтернативні форми сімейного виховання. Серед них — опіка чи піклування, влаштування до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу, умови, наближені до сімейних, або усиновлення. Такий підхід має забезпечити кожній дитині зростання в умовах, максимально наближених до сімейних.

Що це означає: Затвердження цього порядку Кабінетом Міністрів є кроком до систематизації процедур соціального захисту дітей, які тимчасово вилучаються з сімейного середовища. Це має на меті скоротити терміни перебування дітей у державних установах та пришвидшити їхнє влаштування у стабільні сімейні форми виховання, що відповідає міжнародним стандартам та принципу забезпечення найкращих інтересів дитини. Для юридичної практики це означає чіткіші рамки та процедури для фахівців, що працюють у сфері захисту прав дітей, а також для органів опіки та піклування.