Сталевий бум в Індії змінює світову торгівлю коксівним вугіллям і коксом — Argus

Індія переживає сталеливарний бум: за даними галузевих аналітиків, виробництво сталі в країні зросло зі 104 млн тонн у 2021 році до очікуваних 169 млн тонн у 2026 році. Наявні потужності вже досягли близько 220 млн тонн і прогнозується їхнє зростання до 300 млн тонн до 2030 року. Це розширення є ключовим фактором, що формує довгостроковий структурний попит на сировину.

Такий агресивний розвиток металургії зумовлює величезний попит на імпортні ресурси. Індія споживає близько 175 млн тонн коксівного вугілля щорічно, але власний видобуток покриває лише близько 20 млн тонн. Очікується, що до 2030 року загальний імпорт коксівного вугілля та пиловугільного палива (PCI) може зрости до 120 млн тонн на рік, з яких 90 млн тонн припадатиме на коксівне вугілля, а 30 млн тонн – на PCI.

Паралельно відбувається диверсифікація поставок сировини. Якщо традиційно Австралія була домінуючим постачальником, то нині індійські покупці активно збільшують імпорт зі США, Мозамбіку та Російської Федерації. Зокрема, закупівлі російського PCI значно зросли завдяки вигідним цінам та відповідній якості продукції.

Аналогічні тенденції спостерігаються і на ринку металургійного коксу. За перші сім місяців поточного року Індія імпортувала близько 4 млн тонн коксу, а за підсумками року обсяг закупівель може сягнути 6,5 млн тонн. Прогнозується, що до 2030 року цей показник буде утримуватися на рівні 6-7 млн тонн. Індонезія стала провідним постачальником коксу для Індії, забезпечивши 2,7 млн тонн за звітний період, що пояснюється конкурентними цінами, логістичною близькістю та нижчими антидемпінговими митами.

Зростання коксових потужностей в Індонезії потенційно може вплинути на позиції Китаю, який є найбільшим світовим експортером цієї продукції. Водночас, Китай залишається важливим гравцем, де перебої з видобутком коксівного вугілля у провінції Шаньсі вже призвели до обмеження внутрішньої пропозиції та підтримки світових цін.

Для індійських металургів ключовим критерієм при виборі сировини залишається кінцева вартість продукції з урахуванням доставки. Цей показник залежить від фрахтових ставок, якості вугілля, розміру антидемпінгових мит та собівартості власного коксування.