Прокурора виправдано

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду 23 липня 2026 року остаточно відхилив касаційну скаргу прокурора Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора. Таким чином, було залишено без змін ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року, що підтвердила виправдувальний вирок щодо прокурора відділу Хмельницької обласної прокуратури.

Прокурор обвинувачувався у незакінченому замаху на заволодіння майном шляхом обману в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України), а також у підбурюванні до надання неправомірної вигоди службовій особі, що займає відповідальне становище (ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України). За версією слідства, обвинувачений, не маючи повноважень впливати на кримінальне провадження, протягом вересня 2020 – січня 2021 року повідомляв свідку неправдиву інформацію про нібито необхідність передачі 20 000 – 70 000 доларів США за зміну кваліфікації дій іншої особи. Зафіксовано отримання частини коштів у сумі 4946,62 грн.

Ключовим аспектом у цій справі стало визнання судами трьох інстанцій дій правоохоронних органів провокацією, а не законним контролем за вчиненням злочину. Суд першої інстанції (Хмельницький міськрайонний суд) визнав докази обвинувачення недопустимими, дійшовши висновку, що правоохоронці не обмежилися пасивним розслідуванням, а самі створили ситуацію правопорушення, схиляючи обвинуваченого до вчинення інкримінованих дій.

Верховний Суд, відхиляючи касаційну скаргу, застосував усталений тест Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо розмежування провокації від допустимого контролю. Цей тест включає оцінку активності дій правоохоронних органів, наявності спонукання особи до вчинення злочину та чи був би злочин скоєний без такого втручання. Суди дійшли висновку, що систематичне спілкування правоохоронців зі свідком-заявником до внесення відомостей до ЄРДР, координація його дій та спонукання до ініціювання розмов з обвинуваченим стали основою інкримінованих епізодів, а не ініціатива самого обвинуваченого.

Додатково, Верховний Суд зазначив, що сторона обвинувачення не надала доказів, які б свідчили про ініціативу з боку обвинуваченого. Також свідок під час судового розгляду підтвердив тиск з боку правоохоронних органів щодо його показань, що призвело до задоволення відводу прокурору у цьому провадженні. Це стало достатньою підставою вважати, що обвинувачений не вчинив би інкримінованих дій без активного втручання, а отже, здобуті в такий спосіб докази є недопустимими відповідно до частини третьої статті 271 Кримінального процесуального кодексу України.

Що це означає: Рішення Верховного Суду вкотре підкреслює важливість дотримання принципів кримінального провадження, зокрема заборону на провокацію злочину з боку правоохоронних органів. Для юридичної практики це підтверджує, що встановлення провокації судом першої інстанції веде до визнання доказів обвинувачення недопустимими, а не лише до зменшення їх ваги, що може мати наслідком виправдувальний вирок. Це створює важливий прецедент для захисту у справах, де інкриміновані дії фіксувались під контролем правоохоронних органів, акцентуючи на хронології контактів, координації дій свідків та відсутності попередніх об'єктивних даних про злочинну діяльність підозрюваного.