Проблематика визнання особи потерпілою в кримінальному провадженні та роль слідчого судді в її вирішенні

Набуття процесуального статусу потерпілого є ключовим для особи, оскільки надає їй широкий спектр прав: від подання клопотань та ініціювання слідчих дій до оскарження рішень та бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури. Проте на практиці непоодинокими є випадки, коли слідчі органи відмовляють у наданні такого статусу, навіть за наявності об'єктивних підстав.

Ця відмова створює замкнене коло: без статусу потерпілого особа не може повноцінно реалізувати свої процесуальні права, а отримання статусу залежить від того ж органу, який його не надає. Навіть адвокатські запити або клопотання можуть бути відхилені з посиланням на відсутність відповідного процесуального становища у заявника.

Ключовим моментом є розмежування кримінально-правового та кримінально-процесуального розуміння поняття «потерпілий». У кримінально-правовому сенсі потерпілий з'являється об'єктивно з моменту вчинення посягання. Натомість процесуальний статус, визначений статтею 55 КПК України, вимагає не лише наявності шкоди, а й подання заяви та відповідного процесуального оформлення, що створює простір для неоднозначного тлумачення.

Судова практика, підтверджена Верховним Судом, обмежує повноваження слідчого судді. Він може скасувати постанову про відмову у визнанні потерпілим і зобов'язати орган досудового розслідування повторно розглянути клопотання, але не може прямо зобов'язати надати цей статус. Це пояснюється недопущенням втручання слідчого судді у дискреційні повноваження слідчого або прокурора.

Проте така позиція призводить до вибіркового застосування: у випадках, коли статус потерпілого необхідний для сторони обвинувачення (наприклад, для органу місцевого самоврядування, який не подавав відповідної заяви), посилаються на кримінально-правове розуміння поняття, ігноруючи процесуальні вимоги. Тоді як для фізичних осіб вимагають суворого дотримання процесуальних норм, що створює правову невизначеність та порушує принцип рівності.

Європейський суд з прав людини, чия практика є обов'язковою, розглядає ненадання статусу потерпілого не як технічне питання, а як обмеження доступу до розслідування та порушення права на ефективне розслідування. Наприклад, у справі «Шевченко проти України» Суд наголосив, що виключення заявника з провадження через ненадання йому статусу жертви суперечить практиці та позбавляє можливості брати участь у розслідуванні.