Про заборону суперечливої поведінки

Хоча Цивільний кодекс України не містить прямої норми про заборону суперечливої поведінки, Касаційний цивільний суд (КЦС) Верховного Суду з 2018 року почав застосовувати цю доктрину як прояв загальних засад приватного права. Вона базується на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium», що означає неприпустимість дій особи всупереч її попередній поведінці чи заявам, на які розумно покладалася інша сторона.

Одним із перших прикладів стало питання недійсності договорів оренди земельних ділянок. Суд зазначив, що наймодавець, який отримував орендну плату за договором, не може згодом оскаржувати його недійсність на підставі відсутності власноручного підпису. Аналогічно, сторони, які укладають додаткові угоди до договорів, не можуть потім вимагати визнання цих договорів неукладеними, якщо їхні дії суперечать принципам добросовісності та чесної ділової практики.

Застосування доктрини venire contra factum proprium слугує засобом для запобігання недійсності оспорюваних правочинів, а не підставою для визнання їх недійсними. Якщо особа висловила намір не реалізовувати своє право (наприклад, на оспорення документа чи права власності), її подальша спроба змінити це рішення, діючи всупереч попередній поведінці, розглядається як недобросовісна і може призвести до припинення зазначеного права.

Важливим аспектом судової практики є також принцип розумності. Він застосовується як для оцінки поведінки учасників цивільного обороту, так і для тлумачення норм права. Верховний Суд демонструє відхід від суто формального підходу, віддаючи перевагу сутнісному вирішенню спорів. Прикладами є розрахунок строків прийняття спадщини, де враховується календарна логіка, та вирішення спорів щодо імені дитини, де суд шукає компроміс між рівними правами батьків.