Підписаний договір позики, в якому зазначено про отримання коштів, підтверджує факт їх передачі без окремої розписки

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишив без змін судові рішення про стягнення заборгованості за договором позики у справі № 757/60883/24. Відповідач намагався довести безвалютність правочину, апелюючи до відсутності окремої розписки чи банківських розрахункових документів, що підтверджували б фактичний рух капіталу.

Суд підтвердив, що окрема розписка не є єдиним допустимим доказом виконання зобов'язання з передачі грошей. Якщо сам текст угоди містить пряму вказівку на те, що позичальник отримав кошти до або в момент підписання документа, договір позики вважається укладеним і реальним відповідно до статей 1046 та 1047 Цивільного кодексу України.

У межах розгляду справи суд також підтвердив правомірність фіксації боргу в іноземній валюті зі стягненням суми в гривні за курсом НБУ на день виконання рішення. Крім того, визнано правомірним нарахування 10% річних за прострочення платежу: сторони скористалися правом, передбаченим частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, збільшивши розмір відповідальності з визначених законом 3% до договірних 10%.

Рішення узгоджується зі сталою судовою практикою, зокрема з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду щодо оцінки дійсності та реальності договорів позики. Визначальне значення для вирішення подібних спорів має безпосередній зміст умов підписаного документа та наявність у ньому підтвердження виконання зобов’язань на момент укладення.

Що це означає: кредиторам достатньо внести пункт про фактичне отримання коштів позичальником безпосередньо в текст договору, щоб мінімізувати процесуальні ризики стягнення боргу. Для позичальників підписання такого застереження створює безумовне боргове зобов'язання, яке практично неможливо спростувати посиланням на відсутність банківських виписок чи додаткових розписок.