Непрямі докази в кримінальному провадженні: межа між обґрунтованим висновком і припущенням

У кримінальному судочинстві докази поділяються на прямі та непрямі. Прямі безпосередньо вказують на обставини злочину (наприклад, свідчення очевидця), тоді як непрямі докази опосередковано стосуються справи через ланцюжок проміжних фактів. Саме ця опосередкованість породжує складність: як відокремити обґрунтований висновок від припущення, особливо коли вирок ґрунтується виключно на непрямих даних?

Верховний Суд України послідовно підтримує можливість встановлення обставин на підставі сукупності непрямих доказів. Ключовий правовий висновок, сформульований у постанові ВС від 7 грудня 2020 року у справі № 728/578/19, підтверджує, що обвинувачення може бути доведено поза розумним сумнівом навіть за відсутності прямих доказів, якщо сукупність непрямих дозволяє зробити такий висновок. Однак Суд також наголошує на необхідності конкретизації кожного непрямого доказу та спростування версії захисту, а не лише загальних фраз про винуватість.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) також не забороняє використовувати непрямі докази, розглядаючи їх як інформацію, що формує висновки про первинні факти. У справах Merabishvili v. Georgia та Uzun v. Germany ЄСПЛ визнав допустимим покладання в основу обвинувачення на дані GPS-моніторингу, відеоспостереження та свідчення з чужих слів, які у сукупності формували ланцюг проміжних фактів. Проте ЄСПЛ підкреслює, що такий підхід вимагає від національних судів підвищеної обережності та застосування процесуальних гарантій задля уникнення свавільної оцінки.

Для оцінки непрямих доказів у міжнародній практиці застосовуються стандарти «поза розумним сумнівом» та «достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків». Важливим є також принцип «єдиного розумного висновку», за яким, якщо існує інша розумна версія подій, сумісна з невинуватістю обвинуваченого, сумнів тлумачиться на його користь. Це означає, що будь-який розрив у логічному ланцюгу непрямих доказів унеможливлює ухвалення обвинувального вироку.

Що це означає: Висновок суду може ґрунтуватися на непрямих доказах лише за умови, що їхня сукупність повністю виключає будь-яку іншу розумну версію подій та доводить винуватість особи за стандартом «поза розумним сумнівом». Якщо ж у ланцюзі доказів виникає прогалина, висновок перетворюється на неприпустиме припущення, що є порушенням фундаментальних засад справедливого правосуддя.