Неіснуючий «міжнародний компенсаційний механізм»: Розвінчуємо цей офіційний міф. Частина 2

У публічному просторі України сформувалося хибне уявлення про те, що міжнародний компенсаційний механізм для відшкодування збитків, завданих агресією, вже діє. Комунікаційні повідомлення створюють очікування швидких виплат за зруйноване майно чи вимушене переселення. Однак на сьогодні такого комплексного інструменту, що передбачає оцінку шкоди, ухвалення обов'язкових рішень та здійснення виплат, не існує.

Реєстр збитків, створений у 2023 році під егідою Ради Європи (RD4U), функціонує виключно для збору та документування претензій. Він не визначає розмір відшкодування, не присуджує компенсацій і не має джерел фінансування. Україна приєдналася до Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків шляхом ухвалення спеціального закону, хоча згідно з українським законодавством для таких угод достатньо постанови Кабінету Міністрів.

Історичний прецедент, на який часто посилаються — Комісія ООН з компенсацій (UNCC), створена після вторгнення Іраку в Кувейт. UNCC мала обов’язковий мандат від Ради Безпеки ООН і, головне, надійне джерело фінансування — відсотки від доходів Іраку від експорту нафти. Це дозволило їй розглянути мільйони заяв і виплатити близько 52,4 мільярда доларів США компенсацій до 2022 року.

У випадку України ситуація відрізняється. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 2022 року має лише рекомендаційний характер. Майбутня Компенсаційна комісія формується поза системою ООН, і найважливіше — відсутнє примусове джерело фінансування. Дискусії щодо використання заморожених російських активів залишаються політично та юридично складними, і жодного механізму автоматичного відрахування коштів поки не існує.

Інші міжнародні приклади демонструють різноманіття підходів. Комісія з претензій Еритреї та Ефіопії (EECC) була арбітражним органом з повноваженнями виносити обов'язкові рішення про компенсації. Натомість Реєстр збитків ООН (UNRoD), створений для документування шкоди від будівництва «Стіни» на окупованій палестинській території, як і український RD4U, виконує суто реєстраційну функцію без присудження виплат. Це підкреслює, що документування збитків є лише першим кроком, а не гарантією реального відшкодування.

Що це означає: Відсутність чіткого, обов'язкового мандату та гарантованих джерел фінансування робить процес відшкодування збитків для України значно складнішим, ніж у прецедентах, як UNCC. Український Реєстр збитків є важливим інструментом для фіксації шкоди, але сам по собі він не є механізмом виплати компенсацій. Реалізація повноцінного компенсаційного механізму вимагатиме створення додаткових інституцій та вирішення питання джерел фінансування на міжнародному рівні.