Конституційний Суд визначив межі контролю Омбудсмана за громадськими об’єднаннями

У своєму рішенні № 11-р(І)/2026 від 10 вересня 2026 року Конституційний Суд України визнав конституційними положення Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 188-40) та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (ст. 22). Ці норми передбачають відповідальність за невиконання вимог Омбудсмана та зобов'язують певні суб'єкти до співпраці з ним.

Однак Суд наголосив, що обов'язок відповідати на звернення громадян не може однаково поширюватися на всі без винятку громадські об'єднання. КСУ зазначив, що такий універсальний підхід не має достатнього конституційного обґрунтування, зважаючи на приватноправову природу та принцип самоврядності громадських організацій.

Конституційний Суд визначив, що контроль Уповноваженого з прав людини за реалізацією права на звернення може бути виправданим щодо громадських об'єднань, які здійснюють публічно-владні повноваження або фінансуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Для таких організацій вимога співпраці з Омбудсманом є обґрунтованою.

Водночас, щодо громадських об'єднань, які не виконують публічно-владних повноважень і не отримують бюджетного фінансування, Суд вказав на невиправданість такого контролю. Обґрунтовано, що нав'язування їм універсального обов'язку відповідати на звернення може обмежувати свободу громадської діяльності та суперечити їхній самоврядній природі.

Що це означає: Рішення Конституційного Суду встановлює чіткіші межі для застосування контрольних повноважень Омбудсмана щодо громадських об'єднань. Це може вплинути на практику звернень громадян та механізми взаємодії з різними типами громадських організацій, посилюючи захист їхнього права на самоврядування та свободу діяльності, якщо вони не виконують публічних функцій та не фінансуються з бюджету.