Юрисдикція скарги на дії виконавця щодо стягнення виконавчого збору визначається за органом, який видав первісний виконавчий документ

Предметом спору стали дії державного виконавця, який у межах примусового стягнення виконавчого збору вніс корективи до Автоматизованої системи виконавчого провадження. Посадовець змінив суму боргу та перевів валюту зобов’язання з гривні на долари США під приводом виправлення технічної помилки. Боржник спробував оскаржити ці процедурні дії в порядку цивільного судочинства.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у відкритті провадження, зазначивши, що постанова виконавця про стягнення збору виконується як самостійний документ. Відповідно до колишньої практики, суди дійшли висновку, що оскарження таких дій належить виключно до компетенції адміністративної юстиції.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував попередні ухвали та направив матеріали на новий розгляд до суду першої інстанції. Судді вказали на оновлені норми частини першої статті 74 Закону «Про виконавче провадження», зміненої Законом № 4833-IX щодо цифровізації та вдосконалення виконання судових рішень, які діють з 24 квітня 2026 року.

Згідно з новим висновком Верховного Суду, під час визначення юрисдикції суди зобов'язані встановлювати походження первісного виконавчого документа. Якщо виконавчий збір стягується на виконання вердикту в цивільній справі, розгляд скарги на процесуальні дії виконавця повинен здійснювати суд цивільної юрисдикції, який видав початковий документ.

Що це означає: для учасників виконавчого провадження уніфікується судова практика та ліквідуються штучні юрисдикційні бар'єри. Боржникам більше не потрібно паралельно ініціювати адміністративні процеси для захисту своїх фінансових інтересів, якщо первинний спір розглядався загальним цивільним судом.