Громадська організація в інтересах України vs Мін’юст та підсанкційні російські олігархи: Аналіз справи № 320/24075/26

Позов до Київського окружного адміністративного суду стосується бездіяльності Мін'юсту у виявленні та застосуванні санкційних механізмів щодо активів осіб, до яких РНБО вже застосувала обмежувальні заходи. Серед таких осіб згадуються Михайло Фрідман, Петро Авен та Андрій Косогов. Цей кейс є прецедентом, адже вперше громадська організація через суд намагається домогтися належного виконання державою санкційної політики.

Предметом спору є, зокрема, акції ПрАТ «Київстар», які, за даними позивача, опосередковано належать зазначеним підсанкційним особам у розмірі щонайменше 53,4%. «Київстар» є ключовим оператором електронних комунікацій та об'єктом критичної інфраструктури в Україні, що підкреслює чутливість та масштабність справи. Позивач стверджує, що Міністерство юстиції протягом тривалого часу обмежувалося формальним листуванням, не вживаючи належних дій для перевірки структури власності та ініціювання процедур стягнення.

Міністерство юстиції, у свою чергу, заперечує процесуальну правосуб'єктність громадської організації для подання такого позову, посилаючись на відсутність порушення інтересів держави. Однак, Мін'юст не спростував доводи позивача по суті спору. Відомство також визнало, що активи Фрідмана, Авена та Косогова, зокрема корпоративні права, є заблокованими з жовтня 2022 року. Це викликає питання щодо законності проведення загальних зборів акціонерів заблокованих компаній та ефективності застосування самих санкцій.

Практика Суду Справедливості Європейського Союзу (рішення від 12 березня 2026 року у справах C-465/24 та C-84/24) свідчить, що заморожування активів унеможливлює участь підсанкційного власника в управлінні компанією, оскільки це розцінюється як «використання коштів». Володіння значною часткою акцій (від 50%) створює спростовну презумпцію контролю над компанією, її коштами та ресурсами. Цей підхід застосовується навіть у випадку складних корпоративних структур, включаючи трасти та номінальних власників, що підтверджено іншими рішеннями Суду ЄС.

Що це означає: Ця справа підіймає питання не лише ефективності української санкційної політики, а й меж дискреційних повноважень органів державної влади та права громадськості вимагати виконання державою її обов'язків. Результати розгляду можуть мати значний вплив на подальшу практику застосування санкційного законодавства, формування взаємодії між державою та інститутами громадянського суспільства, а також визначення ефективності механізмів стягнення активів підсанкційних осіб в дохід України.