Факт постійного проживання зі спадкодавцем спадкоємець може встановити в окрему провадженні за відсутності спору про право

Приводом для формування судової позиції став розгляд справи за скаргою громадянина, якому нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину. Заявник зазначав, що на момент смерті батька вони спільно проживали та вели господарство у садовому будинку, тому майно вважається прийнятим на підставі частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні заяви. Місцевий суд послався на те, що садовий будинок призначений лише для сезонного відпочинку і технічно не відповідає нормативам житла, а також на різну реєстрацію родичів. Апеляційний суд визнав звернення в порядку окремого провадження неналежним способом захисту через те, що заявник пропустив строки звернення та намагався використати встановлений факт виключно для нотаріальних дій.

Касаційний цивільний суд скасував постанову апеляційної інстанції та передав справу на новий розгляд. Колегія суддів визначила, що розмежувальним критерієм форми судочинства є наявність або відсутність матеріально-правового спору. Якщо спорів щодо майна між претендентами немає, окреме провадження є коректним механізмом для підтвердження юридичного факту з метою подальшого візиту до нотаріуса.

Суд також наголосив на пріоритеті фактичного проживання над формальною реєстрацією місця проживання. Різні зареєстровані адреси спадкоємця та спадкодавця не спростовують факт спільного побуту, якщо він доведений іншими доказами. Аналогічно й спільна «прописка» сама по собі не є безумовним доказом постійного проживання однією сім'єю.

Що це означає: спадкоємці, які не подали вчасно заяву нотаріусу, але фактично мешкали разом із померлим — зокрема на дачах чи у заміських будинках, — можуть підтвердити право на спадщину у спрощеному судовому порядку без відкриття тривалого позовного процесу, якщо щодо активів відсутній майновий спір із третіми особами.