Енергетичні рослини: чотири шанси для України

Європейський Союз, після десятиліть спроб, окреслив нові напрямки використання біомаси, які відкривають для України значні можливості. На відміну від попередніх підходів, що фокусувалися на біопаливі з харчових культур, сучасна європейська політика акцентує на біомасі як носії вуглецю, екосистемної послуги або матеріалу. Цей зсув зумовлений посиленням критеріїв сталості та економічною доцільністю, що має бути відображено в українському законодавстві, зокрема в підзаконних актах до нового закону про імплементацію європейського законодавства у сфері відновлюваної енергетики.

Історично склалося, що Україна експортує зернові, вартість яких за останні 60 років знизилася на 57–58%, тоді як ціни на нафту та газ зросли у 2,4–4,7 раза. Це створює дисбаланс, який можна нівелювати за рахунок експорту біомаси як енергії або її похідних. Наразі в ЄС під енергетичними культурами зайнято близько 6–7% ріллі (6–7 млн га), проте понад 90% цих площ припадає на однорічні харчові культури, тоді як багаторічні енергетичні рослини займають менше 0,1 млн га.

Нові можливості для України охоплюють чотири ключові напрямки. Перший — це біометан, для якого Україна має величезний потенціал відходів (гній, солома, побічні продукти переробки), оцінений Біоненергетичною асоціацією України (UABIO) у понад 7 млрд м³ метану на рік. Урядова програма передбачає досягнення 1 млрд м³ біометану до 2030 року. Для реалізації цього потенціалу необхідно чітко визначити проміжні культури в законодавстві, уникаючи помилок з кукурудзою як основною сировиною, та забезпечити сертифікацію сталості для експорту до ЄС.

Друга ніша стосується вирощування енергетичних культур на деградованих землях, яких в Україні до війни налічувалось 10–12 млн га. Зокрема, йдеться про засолені ґрунти Півдня, малопродуктивні землі та території, які постраждали від бойових дій або втратили зрошення. Реалістично можна залучити 1–2,5 млн га таких земель. Це дозволить не лише виробляти біомасу, а й сприятиме відновленню ґрунтів та довкілля, оскільки багаторічні енергетичні рослини, такі як міскантус чи верба, покращують структуру ґрунту і зменшують вимивання нітратів.

Третій напрямок — використання енергетичних рослин для формування екосистемних послуг, наприклад, створення енергетичних екосмуг. Україна має близько 440 тис. га полезахисних лісосмуг, які потребують відновлення, та масово розорані прибережні захисні смуги. Відновлення цих смуг за допомогою верби чи тополі може охопити 0,4–1 млн га, забезпечуючи не лише заміщення 1,5–4 млрд м³ газу, а й скорочення викидів CO₂ на 3–7,5 млн тонн щорічно. У цій моделі енергія є побічним продуктом, а основна цінність полягає в екологічних перевагах.

Четверта ніша пов'язана з виробництвом біовугілля. Цей сегмент демонструє стрімке зростання в Європі, де кількість піролізних установок зросла до понад 200. Біовугілля є унікальним продуктом, оскільки тонна міскантусу після піролізу дає близько 300 кг біовугілля, що дозволяє вилучити 0,8 тонни CO₂, а також 5–7 ГДж тепла. Україна має досвід вирощування міскантусу, верби, тополі та конопель, а біовуглець може бути затребуваний у металургії та для низьковуглецевих будівельних матеріалів.

Що це означає: Для України це відкриває шлях до диверсифікації аграрного сектору та енергетичної незалежності. Успішна реалізація цих напрямків вимагає створення чіткої нормативно-правової бази, розробки реєстрів деградованих земель, впровадження європейських стандартів сертифікації сталості та формування дієвих механізмів підтримки та залучення інвестицій. Це дозволить країні перейти від експорту сировини, що дешевшає, до продажу продуктів з високою доданою вартістю, що відповідають сучасним європейським зеленим стандартам.