Договір франшизи між ФОП: приховані ризики та податкові пастки

В українському правовому полі поняття «франшиза» регулюється нормами глави про договір комерційної концесії згідно зі статтею 1115 Цивільного кодексу України. За цією угодою правовласник надає іншій стороні комплекс прав на торговельну марку, ділову репутацію та комерційний досвід в обмін на регулярні платежі — роялті.

Основна податкова пастка полягає у формі розрахунків. Згідно з підпунктом 292.1 статті 292 Податкового кодексу України, доходи у вигляді роялті заборонено включати до підприємницького доходу платників єдиного податку, зокрема третьої групи зі ставкою 5%. Фіскальне законодавство кваліфікує такі виплати як пасивний дохід фізичної особи, що оподатковується за базовими ставками для громадян.

Спроби підприємців маскувати роялті під надання звичайних консультаційних чи маркетингових послуг несуть серйозні загрози під час перевірок Державної податкової служби. Крім того, обов'язковою юридичною підставою для концесії є офіційна реєстрація торговельної марки в Укрпатенті (УКРНОІВІ), без якої передача прав на комерційне використання об'єкта інтелектуальної власності є недійсною.

Окрему увагу контролюючі органи та банківський фінансовий моніторинг звертають на фіктивні договори концесії, які бізнес укладає для дроблення доходів між пов'язаними особами при досягненні річних фінансових лімітів. Виявлення штучного поділу виручки веде до скасування спрощеного режиму заднім числом, переведення на загальну систему та донарахування податкових зобов'язань разом зі штрафами.

Що це означає: масштабування бізнесу за моделлю франшизи вимагає коректної юридичної архітектури ще до підписання угод. Підприємцям на єдиному податку необхідно чітко розмежовувати роялті та плату за супровідні операційні послуги, підтверджувати передачу нематеріальних активів зареєстрованими правами інтелектуальної власності та уникати схем штучного дроблення бізнесу.