Анулювання Мін’юстом реєстрації права боржника на майно оскаржується в господарському суді у межах справи про банкрутство

Верховний Суд (ВС) 3 вересня 2026 року у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (КГС) залишив без задоволення касаційні скарги Міністерства юстиції України та Товариства у справі № 911/22/24. Цим рішенням підтверджено правомірність скасування наказу Мін’юсту про анулювання реєстрації права боржника та визнання відсутності права на майно у відповідача. Спір виник у межах справи про банкрутство, коли боржник оскаржив наказ Мін’юсту, виданий за скаргою Товариства, який анулював рішення держреєстратора про поновлення права власності боржника на чотири об'єкти нерухомості. Раніше судовим рішенням в іншій справі було встановлено, що боржник є законним власником майна, а правочини, за якими воно вибуло, визнані недійсними.

Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов, скасувавши окремі пункти наказу Мін’юсту та визнавши відсутнім право відповідача на майно. Вони відхилили аргументи щодо адміністративної юрисдикції спору, мотивуючи це тим, що скасування наказу спрямоване на відновлення державної реєстрації речового права та повернення майна боржнику. Верховний Суд погодився з цими висновками, наголосивши, що для розмежування юрисдикції вирішальним є характер права, що захищається, та зміст правовідносин, а не статус суб'єкта владних повноважень.

Ключовим аспектом рішення є роз'яснення щодо юрисдикції спору. ВС зазначив, що оскарження наказу Мін’юсту у цьому випадку захищало приватне майнове право боржника, який перебуває у процедурі санації, і стосувалося суперечки про титул на майно. Отже, спір не є публічно-правовим, а має приватноправовий характер і, згідно зі статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, підлягає розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство.

Крім того, Верховний Суд акцентував увагу на обов'язку Міністерства юстиції ретельно перевіряти наявність порушеного права у скаржника при розгляді скарг на дії державних реєстраторів. ВС вказав, що наявність такого права є обов'язковою передумовою для адміністративного оскарження. У цій справі Мін’юст не перевірив належним чином наявність у Товариства права на захист, а також не оцінив матеріали, які ставили це право під сумнів.

Що це означає: Рішення Верховного Суду є важливим для практики застосування законодавства про банкрутство та захисту майнових прав. Воно чітко визначає, що спори щодо реєстрації майнових прав, які виникають у контексті справ про банкрутство, навіть якщо вони стосуються рішень державного органу, повинні розглядатися в господарських судах. Це підкреслює пріоритетність захисту інтересів боржника та його кредиторів у процедурах банкрутства, а також встановлює більш жорсткі вимоги до обґрунтування рішень Міністерства юстиції при розгляді скарг на дії реєстраторів.